Споживач – «чарівна паличка» для комунальників

Не є великою таємницею те, що житлово-комунальне господарство знаходиться в стані глибокої стагнації та є головним болем для кожного уряду України, незалежно від його політичного забарвлення. За приблизними підрахунками Мінрегіону України (а коли підраховує наше міністерство, то тільки можна говорити про приблизні показники, точно стверджувати нічого не можна), на потреби ЖКГ потрібно щонайменше 40 мільярдів гривень. Звісно зрозуміло, що в умовах хронічного дефіциту бюджетних коштів про таку суму на потреби ЖКГ залишається тільки мріяти, ніхто ніколи такі гроші на «комуналку» не дасть. Але проблеми ЖКГ залишаються і потрібно їх хоч якось вирішувати.
З метою «латання дір» в галузі ЖКГ та уникнення суцільного банкрутства підприємств теплокомуненерго влітку цього року було прийнято скандальний та резонансний Закон України № 3319-VI «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», який передбачає списання заборгованості, що утворилася на 1 січня 2010 року, за спожитий природний газ теплокомуненерго, облгазам та ДК «Газ України».

Якщо відкинути політичні пристрасті, які виникли після підписання Президентом цього Закону, та вдатися до прагматичного аналізу норм, що містяться в ньому, то з одного боку, прийняття Закону № 3319-VI є позитивним явищем, оскільки його прийняття надало можливість нарешті вільно видихнути підприємствам теплокомуненерго перед початком нового опалювального сезону. З іншого боку, жодним чином не йдеться про списання заборгованості населення та інших споживачів за надані послуги, навпаки, законодавчо закріплюється обов'язок погашення такої заборгованості. Відтак, норми цього Закону чітко дають відповідь на питання про джерело фінансування потреб комунальників як його собі уявляють урядовці. Відповідь проста - проблеми ЖКГ наш уряд збирається вирішувати, як завжди, за рахунок споживачів комунальних послуг, бо хто ще є вічним джерелом доходів в нашій державі? На цей раз зі споживачем вчинили чемно, по-ринковому назвали його «інвестором», що звучить привабливіше, ніж слово «боржник». Погодьтеся, сутність не змінюється, але проте як гріє душу...

Саме інвесторами облгазів в силу п. 2.1.2. ст. 2 Закону № 3319-VI стають боржники за природний газ, які сплачуватимуть заборгованість в період дії Закону, оскільки ним передбачено зарахування таких коштів на окремий поточний рахунок облгазів, які повинні їх використовувати виключно для виконання інвестиційних програм.

Отже, сплативши хоча би частину заборгованості за спожитий природний газ, споживач із статусу боржника автоматично набуває статус інвестора, оскільки кошти, сплачені в рахунок погашення боргу відповідно до Закону № 3319-VI є прямою інвестицією. Як відомо, інвестиція (від лат. investo - одягаю) - грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери, технології, машини, обладнання, ліцензії, у тому числі і на товарні знаки, предмети, будь-яке інше майно або майнові права, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку та досягнення позитивного суспільного ефекту.

З цього випливає, що кожний споживач, який здійснить погашення заборгованості за природний газ, автоматично перетворюється на інвестора облгазу, оскільки бере участь в реалізації інвестиційних програм, які являють собою комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу, а відтак укладає з ним конклюдентний інвестиційний договір і має право на одержання прибутку від реалізації таких інвестиційних проектів. Цікаво, чому про це нічого не написано в Законі № 3319-VI? Чому уряд та законодавці приховують від громадян, що вони є потенційними інвесторами облгазів? Чому не ведеться роз'яснювальна робота серед населення стосовно ринкових підходів до інвестиційних проектів?

На відміну від облгазів у відношенні підприємств теплокомуненерго в Законі № 3319-VI відсутня пряма норма про зарахування коштів, які будуть сплачуватися споживачами – боржниками в рахунок погашення заборгованості за послуги теплопостачання, для виконання інвестиційних програм. Однак, економічна природа таких коштів в ситуації, коли борги за спожитий газ самих теплокомуненерго перед облгазами та ДК «Газ України» списані, є такою, що вони набувають статусу безповоротної фінансової допомоги, оскільки сплата коштів відбувається в умовах списання кредиторської заборгованості теплокомуненерго. Враховуюче те, що левову частку сукупної заборгованості за спожиті комунальні послуги, сума якої сягнула на 1 вересня 2011 року більше 10 мільярдів гривень, становлять борги за спожите тепло, то підприємства теплокомуненерго отримали від держави завдяки Закону № 3319 додаткове джерело поповнення обігових коштів – кошти боржників, фактично безвідсотковий овердрафт.

Відтак, якщо підприємства теплокомуненерго максимально оптимізують роботу з боржниками, підвищать ефективність претензійно - позовної роботи, що дасть можливість стягнути реальні кошти з боржників, то такі підприємства відчутно покращать свій фінансовий стан і в них нарешті з'являться кошти на хоча б мінімальну модернізацію виробництва. Але «свежо предание, да верится с трудом»... Скоріш за все отримані кошти в рахунок погашення заборгованості теплокомуненерго, як завжди, скерує на все що завгодно: на поточні потреби, на адміністративні витрати, але тільки не на модернізацію виробництва, бо занадто мало роз'яснень з приводу застосування Закону № 3319 в засобах масової інформації, натомість занадто багато політичного галасу. Чи не здається урядовцям, що справедливим по відношенню до споживачів, на плечі яких державою перекладений обов'язок покращити фінансовий стан теплокомуненерго, було б запровадження щомісячного звітування перед споживачами підприємств ТКЕ щодо сум отриманих коштів на погашення заборгованості та статей видатків, на які вони були витрачені? Адже ми рухаємося до «європейських цінностей», а в Європі споживач послуги завжди правий, натомість в нашій країні споживач – це «вічна чарівна паличка» для викачки грошових коштів на потреби держави.

Андрій Осадчий, юридичний консультант з питань ЖКГ, спеціально для ІА «Україна Комунальна».